Banner-Bulgari1

Як я був волонтером на UEFA EURO 2012

Передісторія.

В квітні 2007 року в місті Кардіффі (Уельс) було оголошено, що Чемпіонат Європи з футболу буде проведено в Україні та Польщі. Як зараз пам’ятаю, тоді була пара в університеті, комусь з хлопців з паралельної групи зателефонували і сказали, що «Євро» буде у нас.  Так як футбол у нас найпопулярніший вид спорту, ця подія була у всіх на вустах, обговорювалась по всіх новинах та теле- і радіопередачах. Народ радів, хоча до кінця ніхто ще не усвідомлював як воно буде в нас. Ніхто особливо за це і не переживав, 5 років – часу багато, маємо встигнути і все має бути на найвищому рівні.

Далі все потроху вщухло і так аж до кінця 2009 року, до того часу доки не почали вибирати міста в яких будуть проводитись матчі. Ніхто не сумнівався на рахунок двох українських міст, це Київ – адже в столиці має проводитись фінал і Донецьк – місто, в якому вже була готова футбольна інфраструктура: надсучасний стадіон, тренувальні бази, відпочинкові комплекси для команд-учасниць. Ще два вакантні місця мали зайняти: Львів, Харків, Дніпропетровськ чи Одеса. Знову почалося відчутне пожвавлення в ЗМІ, в суспільстві. Кожне місто намагалося себе прорекламувати, готувалися масштабні проекти представлень міст. В  жовтні 2010 року рішенням УЄФА було остаточно оголошено міста, що будуть приймати матчі UEFA EURO 2012. Крім Києва та Донецька обрали Харків, в якому був готовий стадіон, та мій рідний Львів, який на той момент був без стадіону, проте з розвиненою туристичною інфраструктурою, культурою приймання гостей.

Будівництво стадіонів почалося величезними темпами, гроші «лилися рікою», кошторисна вартість зведення зростала в геометричній прогресії, та це вже зовсім інша історія.

Волонтерство.

Волонтерська діяльність — добровільна неприбуткова, індивідуальна чи колективна — це спосіб підтримки, піклування, надання допомоги членам громади; взаємодії між людьми для спільного вироблення нових шляхів вирішення проблем, які виникають. Це створює можливості для навчання та розвитку впродовж життя кожної людини.

Так, саме добровільна і неприбуткова діяльність. Скільки разів я чув з надзвичайно здивованим виразом обличчя: «Ти що тут безплатно?», «Тобі що нема що робити?», люди з активною життєвою позицією дуже часто стикаються з тими кому легше критикувати і обговорювати ніж самому щось робити.

В 2011 році, на сайті UEFA з’явилися оголошення про набір волонтерів. Головним було знання англійської мови, або мови будь-якої з країн учасниць. Ідея стати волонтером на «ЄВРО» підкралася, мабуть, одразу як я вперше побачив оголошення про набір. Проте я постійно відкладав написання анкети, хоча б для спроби взяти участь у відборі. Можливо, я сумнівався в своїх знаннях з англійської мови, адже саме англійську я тільки почав вивчати відносно недавно, що таке рік навчання? Час від часу я моніторив сайт UEFA, переглядав інформацію і як і більшість людей тягнув до останнього з надсиланням заявки. От і склалося так, що одного разу я усвідомив, що вчора був останній день подання заявок. Я втратив свій шанс…

Проте, не все ще було втрачено, життя як завжди дало змогу виправити ситуацію та все ж таки спробувати свої сили і перевірити себе. Згодом я побачив оголошення, що набираються волонтери від міст учасників UEFA EURO 2012. Там був продовжений термін подання анкет, а це був знак – я маю це зробити!

31 січня 2012 року я відправив заповнену англійською мовою анкету, мені прийшла відповідь, що інформація чи проходжу я у наступний етап відбору буде надіслана мені на пошту. 2 лютого мені прийшов лист наступного змісту:

«Доброго дня,

Ви успішно пройшли 1 етап відбору волонтерів приймаючого міста Львова УЄФА ЄВРО 2012.

Наступний етап – співбесіда (особиста розмова з Вами), яка відбудеться у лютому-березні

Про час, дату та місце проведення Ви будете поінформовані додатково. Всі інтерв’ю відбуваються у суботу та неділю.»,

це було дуже вигідно, адже не потрібно було відпрошуватись з роботи і розголошувати куди і чому я йду, адже було би потім дуже не зручно перед колегами та друзями, якби я не пройшов відбір.

На 25 лютого мені було призначено співбесіду. Співбесіду проводила Марічка Чубата – координатор волонтерського проекту – надзвичайно приємна, розумна, тепла, відкрита та щира людина. Співбесіда проходила англійською мовою, я розповів про себе, далі Марічка спиталась в якому напрямі я хотів би працювати і я чомусь без роздумів сказав, що у фан-зоні (як виявилось вже під час «ЄВРО» це було найцікавіше місце). По закінченні співбесіди, Марічка повідомила, що я пройшов у команду волонтерів у місті Львові і що наступна інформація буде надаватися мені по e-mail.

В травні були проведені перші тренінги, лекції в І корпусі НУ «Львівська політехніка», в Ратуші, де розповідали як себе вести в різних надзвичайних ситуаціях, як на що реагувати, як розпізнавати агресорів, расистів, провокаторів і т.п. Також нам було запропоновано пройти безкоштовні курси англійською мовою, котрі тривали 14 днів. На вихідні дні по 4 години, в будні – по 2 години занять. Курси були інтенсивні, проводилися кожного дня (навіть у неділю) і дійсно цікаві. Дивно, але з більш як 800 волонтерів міста Львова дуже мало було охочих на безкоштовні курси, наприклад, в моїй вечірній групі не було навіть і 30-ти чоловік (було по дві групи вдень і ввечері).

За два дні до відкриття «ЄВРО» нам видали форму: дві жовті футболки «Ask me», шорти, куртку, кепку та сумку на плече; стартові пакети та спеціальні посвідчення волонтерів, які надавали нам можливість безперешкодного потрапляння на об’єкти UEFA EURO 2012, звичайно крім стадіону, та безкоштовного проїзду в громадському транспорті (правда, я жодного разу ним так і не скористався, адже наші водії не мають такої культури перевезень, як у цивілізованих країнах, хоча волонтери розказували, що з перших днів їх не хотіли перевозити, а вже під час розпалу «ЄВРО», то майже всі перевозили безкоштовно). Далі ми заповнили договори, анкети. Нас розподілили по групам. На фан-зоні у нас був головний волонтер, під ним – волонтери лідери-груп і в кожній такій групі було по 10 чоловік.

Фан-зона.

Львівська «фан-зона» розташовувалась на проспекті Свободи, площею 30 375 м?, з максимальною місткістю 32 400 чоловік.  Намети з харчуванням та напоями займали близько 1 000 м?, сцена та екрани – 375 м?, санітарна зона – 1 200 м?, сімейний сектор – 1 300 м?, з нього площа для фанів – 700 м?, та для людей з особливими потребами – 180 м?. Вхід на «фан-зону» відбувався з трьох сторін.

Отже день відкриття UEFA EURO 2012.

AjV23IyNdWgГрупи волонтерів було поділено на дві зміни (я завжди ходив в другу зміну, щоб не відпрошуватись з роботи). Але в день відкриття мені випало чергувати в першу зміну. Ми були першими на фан-зоні. Спершу зайшли волонтери, через годину почали пускати народ. Люди з цікавістю заглядали через ворота в середину. В перший день в основному до волонтерів були запитання загального характеру:  чи платний вхід?, як працює фан-зона (години і дні)? і т.п. Ці питання в основному надходили і в наступні дні, але в більшості випадків від «наших» людей, які не привикли читати інформацію на входах.

Почалось. З кожним днем в місті ставало все більше і більше іноземців. Львову дуже повезло, адже у нас проводились матчі групи В – в яку попали, на мою думку, одні з найбільш колоритних команд зі своєю психологією та традиціями вболівання, це були: Німеччина, Португалія, Данія та Нідерланди. Тому і зрозуміло, що найбільше іноземних вболівальників було саме з цих країн, але ясно, що Україну і Львів під час «ЄВРО 2012» відвідали мешканці майже кожного куточку нашої планети.

Найцікавішими днями на «фан-зоні» були дні проведень матчів у Львові, а їх було три:N1Db5pZ_2vo

  1. Німеччина-Португалія (1:0) – 9 червня 2012 року;
  2. Данія-Португалія (2:3) – 13 червня 2012 року;
  3. Данія-Німеччина (1:2) – 17 червня 2012 року,

адже саме тоді наше місто зодягалося в кольори команд, які грають. 8Fjz59-EMW0Хтось жартував, що стільки німців Львів не бачив навіть під час Другої світової війни. Але все було так гарно, надзвичайно приємно було спостерігати за тим як вболівають різні країни. Це ціле мистецтво вболівання! Танці, співи і все це без жодної агресії! Вболівальники команд, що змагаються на полі, були дружніми один до одного в місті, у «фан-зоні», на стадіоні. Вони обнімалися, співали, випивали, фотографувались, танцювали, цілувались.

Також не слід забувати про матчі, коли грали наші хлопці, наші козаки – збірна України. Не будемо говорити про результат, результат – це ніщо порівняно з тими емоціями, які переживала наша країна, кожен навіть колись байдужий до футболу, не міг відірвати погляду від екрану, і вболівав як умів, ми пережили всі емоції: від безмежного щастя – до невимірного розчарування… Але яка була згуртована країна, ми забули про політику, ми відключилися від різних чвар, не важливо звідки хто був: Захід чи Схід, Північ чи Південь – всі ми відчули себе єдиною нацією. Знову стало модно носити з собою атрибут, що підтверджував, що ти – українець. Чи то прапор, чи значок на рюкзаку, чи прапорець на машині. Було надзвичайно приємно спостерігати за тим як місто, як країна зодяглася в синьо-жовті кольори. Такі моменти, емоції залишаються на все життя, про них пам’ятатимеш завжди.

Що запам’яталося і дуже вразило – так це різниця у вихованні, в поведінці в громадських місцях, у манері відпочинку, менталітеті українців та іноземців. Не буду говорити за всіх українців, але ті ситуації з якими я зустрічався заставляють замислитись. Це різниця, поведінка в окремо взятих епізодах просто вражала і шокувала. Наприклад, підійшла група німців до входу у «фан-зону» з пакунками з «Макдональдса», їх не пропустили, адже за правилами з їжею, напоями, великими парасолями, зброєю, професійною фото- та відеотехнікою (на зйомки потрібно було мати дозвіл та відповідно акредитацію в медіа центрі) не можна було заходити, німці стали збоку поїли, попили, потім підійшли до переповненого сміттєвого баку і поклали пакунки зверху в баку на гору сміття, коли вони вже відходили, купа сміття повалилася на землю і ці пакунки потягнули зі собою ще сміття яке було до них, але вже також ледве трималося. Як то кажуть, не треба ходити до ворожки, щоб сказати, що би на їхньому місці зробило би більшість з «наших» громадян, так от, німці розвернулися, і почали збирати все сміття, і своє і те що впало по інерції, руками та запихати назад в смітник, прижимаючи його. Я настільки був здивований і шокований, одночасно мені було дуже соромно за українців, котрі навіть не змогли організувати вчасну заміну сміттєвих баків, хоча фірма, що займалася збором та вивозом сміття,  мабуть, немало заробила на проекті «Євро 2012». Через декілька хвилин спостерігав схожу ситуацію, але вже з нашими співвітчизниками. Біля входу, вже у самій «фан-зоні» стояло двоє чоловіків і вагітна жінка обличчям до входу, лузали «сємки» кидаючи, плюючи шкарлупу просто на землю і дивилися як на безкоштовне кіно на іноземців. Що тут скажеш? Культура аж пре!

Також, коли іноземцю говорив, що те чи інше заборонено правилами «фан-зони», він чемно виконував твою вимогу, а коли з тим самим стикалася наша людина, мабуть, в 90% випадків, вона намагалася попросити, що вона буде так щоб ніхто не бачив, чи вона тільки на трішки зайшла, чи просто пройти, чи зайти глянути, чи навіть посилала прокльону в твою сторону. Таких випадків була маса і це найбільше лякає. Ми всі так хочемо у Європу, але з такою поведінкою – ми просто дикуни!

tiVmJ6erKf8 2e6uMEU2AGg«Фан-зона» теоретично працювала до 23:00. Але це тільки теоретично, адже ми приймали гостей і не можна ж було так просто їх попросити з «фан-зони», коли там ще було стільки забав і пива. Тому все дійство закінчувалось тоді, коли вже добратися додому громадським транспортом було неможливо. Для таких випадків для волонтерів організовувався автобус, який нас пізно вночі розвозив по домівках. Правда на «Сихів» я попадав, заледве, не в останню чергу. Ми об’їжджали весь Львів, часто їздили і по приміських селах (мабуть з тих поїздок ми найбільше запам’ятали Зашків))).

Так як я заступав на зміну тільки ввечері, після роботи, я не брав активної участі у волонтерському житті. Для волонтерів проводилися різні спортивні, мистецькі конкурси. Організовувались акції, перфоменси. Також нас щодня годували, видавали воду.

1 липня 2012 року – фінал турніру – Іспанія перемогла Італійців (4:0). Іспанці підтвердили, що вони надалі найкращі у Європі (друга перемога поспіль на Євро-чемпіонаті, а також два роки тому вони виграли Чемпіонат світу).

BhPZqH8eMQc

CUyx5XWzhLYGOxAYwXN7SgSbNJy3jb56cP723NXZ4rlY

Відпочиваємо

Відпочиваємо

Все закінчилося, з сумом згадували ми найкращі моменти на прощальній вечірці, де нас намагався розвеселити Сергій Притула та втішити організатори. Кожен з нас отримав свідоцтво про те, що він брав участь у проведенні UEFA EURO 2012 у місті Львові.

qmY2o8TBJDsejUlqM9P458y-949flFfWg

Моя група

Моя група

Ностальгія переповнює мене і при написанні цих рядків, але, пригадуючи все, на обличчі завжди з’являється посмішка. Адже бути волонтером на UEFA EURO 2012 у своєму рідному місті Львові – це неабиякий досвід, величезна школа, від якої я взяв все те, що хотів: нових друзів (українських та з інших країн), практики спілкування англійською та море позитивних емоцій!

Ось таке моє бачення Чемпіонату Європи по футболу, що відбувався в Україні у 2012 році, та часу проведеного у «фан-зоні», можливо, комусь буде корисна моя інформація і він захоче долучитися до якихось цікавих проектів, можливо, когось вона надихне на здійснення чогось, що він буде пам’ятати все життя і матиме чим гордись та що розказати дітям. А для мене це була ще одна пригода і перемога в моєму житті.

Дякую.

 

Поділіться з друзями

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *