Banner-Bulgari1

Мій перший стрибок з парашутом

Травень 2011.

Мабуть в кожного з нас виникало невимовне бажання полетіти в небо, відчути себе птахом, чи просто відчути вільне падіння?

Така історія відбулася і зі мною. Мрія стрибнути з парашутом, залізла в мою голову ще десь в дитинстві. І я як і всі, в кого було ж таке божевільне бажання в ті роки, з впевненістю говорив: «Я це зроблю – 100%». Але чим більш старшим я ставав, тим більше розумів, що щось таке в мені починає боротися з цим задумом, щось починає «жим-жим», і я все більше находжу причин для того щоб не робити цього, ніж щоб здійснити задумане.

Отже, зрозумівши, що ще трішки почекавши, «розумний-дорослий» в мені переможе, на новий 2011-й рік, я зі своїм другом домовився, що весною ми це зробимо!

Озброївшись загальновідомим пошуковиком Гуглом, я взявся за пошуки місця та можливостей для втілення нашої мрії. Натрапивши на сайт extreme.lviv.ua, перечитавши там багато тем форуму і відгуків, я зрозумів, що це не так і складно досягнути задуманого.

Стрибки відбуваються на аеродромі станції Цунів, поблизу Львова. Необхідно було визначитись з датою нашого майбутнього стрибка. І тут знову почалося максимальне відтягування часу. Ну але як сказали «на весні» – значить «на весні». Отже вибрали дату – субота 21 травня, щоб і тепло було і щоб подалі від «сьогодні».

Чим ближче піджимав час до довгоочікуваного стрибка, я все частіше себе ловив на тому, що проводжу на різних форумах багато часу, присвячуючи його читанням різних статей та відгуків про стрибки з парашутом. Все більше мені боялося і все більше хотілося. Відступати було нікуди.

В четвер перед стрибком, я зателефонував за номером з сайту «extreme.lviv.ua», уточнив чи будуть стрибки, записав нас з другом на суботу.

Субота. День стрибка.

Проснувся раненько, спав на емоціях, довго не міг заснути, стан був приємно збуджений. Зранку спакував рюкзак поклав туди військову форму (яку напередодні позичив у свого друга, який недавно тільки закінчив «воєнку»), взяв кросівки, канапки і в дорогу.

Відправлялися з приміського вокзалу біля «Скрині». Електричка відправлялася 7:42 і 8:35. Інші нас не цікавлять, адже тоді ви приїдете дуже пізно, вже коли пройде навчання перед стрибком і в цей день вам не вдасться стрибнути. Так от, 7:42 ми сіли. Їдемо до станції «Затока».

Станція "Затока"

Станція “Затока”

Там вийшовши нікого не побачили з ентузіастів таких як і ми, тому спитавшись в місцевих, перейшли колію і пішли стежкою попри поля, кудись самі не знаючи ще куди. По дорозі по-можливості ще перепитувались у селян, що працювали на полі, чи в правильному напрямку йдемо. Чесно йти є що. Десь за пів годинки ходьби, ми помітили аеродром, на якому було декілька маленьких літачків. Ми підійшли, там вже сиділи люди, спиталися куди нам і нас направили в середину – записатись на стрибок.

w_ed668a7e

Зайшовши в приміщення, ми підійшли до головного, записались і отримали листочки-договори, в яких ми вказали власні дані, та підписались про відсутність претензій вразі чогось. Далі, нам пощастило, адже нам вдалось підібрати собі трішки краще взуття, ніж ми взяли зі собою, там були чоботи (чи берци) більш-менш пристосовані до такого навантаження як стрибки.

Далі нас чекав медогляд. На якому нас розпитували про відсутність травм, переломів, проблем зі серцем в минулому. Там ми також порозписувались. Потім оплата 350 грн. і страховка.

Тоді нас всіх покликали на вулицю, там були розташовані спеціальні тренажери. Спершу нас вчили випригувати з літака, правильно тримати руки і ноги, та виривати кільце парашута.

w_00069085 w_f8ad56d9 w_56751a2a

 

 

 

 

 

 

 

 

Наступне, що було, – це висіння на спеціальному тренажері, на якому ми вчилися керувати парашутом вже в процесі польоту, повороти, прискорення, сповільнення і т.п., адже може виникнути будь-яка ситуація, ти можеш летіти боком, задом, чи просто тебе може нести на кущі, дерева чи ще кудись і тобі треба буде якось керувати. Так, це не просто політ «куди занесе», як я собі думав, а ти дійсно можеш його скоректувати.

Згодом, нас вчили стрибати з метрової висоти – саме таке навантаження на ноги, коли ти приземляєшся з парашутом. Не в кожного виходило з першого разу, в багатьох і з другого чи з третього не вийшло, але поки всі не навчилися правильно стрибати, тренування не припинялося.

Далі навчання закінчилося. Ми пішли в приміщення, де нам видали парашути: основні, запасні, а також спеціальні шапки, такі як в танкістів, котрі захищають від ударів. Нас одягнули, перевірили, поділили на групи. Я попав в другу групу і ми готовились до стрибка.

w_9035abfc

Як бачите до цього все було гладко, але «матінка природа», не хотіла, щоб все так пройшло спокійно і небо за лічені хвилини захмарилось, потемніло… Йшла гроза, польоти заборонили… Знайомі зателефонували зі Львова, повідомили що в місті сильна гроза. Але надія була, ми все ще вірили, що все-таки пригнемо сьогодні, проте розмови вже йшли про перенесення на завтра. Відверто кажучи, сумніваюся, що на другий день, в неділю, ми би приїхали. Та все ж таки, нам повезло. Після довгих очікувань, може навіть і до двох годин, перша група здійнялася в повітря і почалися стрибки.

Стрибки здійснюються зі старенького, але надійного – провіреного часом літачка-кукурудзника АН-2.

w_7c674ee4 w_9bdee995

Я коли побачив там в небі цяточки з парашутами зрозумів, що ми це зробимо сьогодні, немає сумнівів. Двоє чоловік з першої групи приземлилися кожен з двома парашутами. Суть яка, наголошую, не потрібно боятися стрибків і переживати за те що парашут не відкриється, чи ти втратиш свідомість і сам його не зможеш відкрити, основна проблема – це приземлення. Коли ти випригуєш з літака, обов’язково маєш бути правильно згрупований, щоб тебе не розвернуло і ти не заплутався в стропах, далі відраховуєш три секунди і вириваєш кільце (до речі, якщо ти не висмикнеш його сам, парашут все рівно відкриється), далі ще три і пересвідчуєшся чи відкрився парашут, наступне – це необхідно «розчекувати» запасний парашут, адже на ньому поставлені датчики висоти, які спрацюють на висоті 500 метрів, і він розкриється сам, при цьому буде дуже не зручно приземлятись, збільшується можливість поранення і ти не можеш керувати польотом. Далі приземлення, ноги постійно в польоті мають бути готові до приземлення, адже при приземленні ти не відчуваєш так масштабів – земля може бути далеко, все таке маленьке, а тут раз і все – ти вже приземлився.

w_e516ef58Нарешті наша черга, другу групу вишикували, і скерували в напрямку АН-2, в супроводі майже не відчутного дощика, якого легко можна було б спутати з високою сирістю повітря. Посадка на борт відбувалася в такому порядку, в якому ми будемо здійснювати стрибки. Наш керівник все знімав на камеру, посміхався і ми також (а що ж нам лишалося робити?). Мотор завівся, ми рушили з місця, набрали швидкість і ось він відрив від землі. Літак почав набирати висоту. З кожним підйомом десь так не метрів 100, оператор по колу знімав наші обличчя. Вони мінялися з кожним таким колом, усмішки робились натянутими, лиця блідіші, вогники в очах змінювались страхом. Кожен намагався це приховати, і кожен бачив в іншому цю «штучність». На висоті 500 метрів, ми «зачекували» наші «запаски» (як я раніше згадував, механізм спрацьовує на висоті 500 м.). Наш керівник відкрив люк… Боже, яка краса! Дерева, люди, поля – все дрібненьке, а озеро… Як неймовірно воно виглядає з висоти пташиного польоту.

«Біііб-біііб» – сигнал перервав це секундне захоплення. Далі команда «приготуватись!». Ще раз перевірили наші парашути. Перших 5 чоловік приготувались, піднялись і все… Перший пішов, другий, третій, четвертий, п’ятий… Ми розвернулись, ще трішки вище піднялись. Видно куполи відкритих парашутів нашої першої п’ятірки, що вже летіли. «Боже, що я тут роблю???!!! Чого мені вдома не сиділося, блін тут 1 км висота! Нащо це мені??!» – приблизно такі думки прокралися (чи точніше ввірвалися) мені в голову. Серце виривалося з грудей, зараз наша п’ятірка і я перший. Бути другим, третім чи десятим набагато краще, тебе виштовхують, це конвеєр, ти не думаєш, підійшов до люку і вже летиш. А тут перший! Тобі кажуть стрибай, скажи щось на камеру. Я перехрестився, сказав: «Мама, тато – я вас люблю» і пішов.

Я той, що у верхньому куті

Я той, що у верхньому куті

«Триста двадцять один, триста двадцять два, триста двадцять три» (так рахуються секунди три секунди, щоб в паніці не збитись чи не прорахувати «раздватри» і не смикнути за кільце за скоро і не наробити собі біди), смикаю за кільце… Спершу швидкість зменшилась за рахунок того, що при стрибку до твоєї швидкості додається ще швидкість літака, я подумав що вже все – парашут відкритий, але далі ще одне приторможення і ривок мене назад. Я зрупований, ноги і руки – разом. «Триста двадцять чотири, триста двадцять п’ять» – піднімаю голову, як вчили (треба ж глянути чи парашут відкрився), а не бачу його, думаю «капєц». Шапка налізла на очі, нічого не видно. Я поправив шапку, друга спроба глянути – все «гуд»! Парашут відкритий, я трішки ним покрутив, перевірив чи дійсно все добре. «Розчекував» «запаску», крикнув «шнурок» – на випадок, якщо хтось забув це зробити (доречі за те що маєш проблеми з пам’яттю і спустишся на двох парашутах – доплата за укладку запасного парашута, здається, 50 грн.). І все тишина, ні пташиного співу нічого не чути, такої тишини ще не чув. Можна спокійно відкрити, та що там відкрити, це називається – розплющити очі і глянути на красу, вона не передається словами, не описується в творах і не описується в піснях, це треба бачити. Емоційне збудження при стрибку і така насолода зараз…

w_28f25721Не потрібно забувати про приземлення, ноги згруповані, земля ніби ще так далеко, але вже от-от вона… І «бух», м’яко – набагато легше ніж на тренажері. «Погасив» парашут, щоб він мене не протягнув по землі і поцілував її… Не тому, що так роблять у фільмах, чи на показ, мене ніхто не бачив. Просто поцілував, бо так хотілося, бо оцінив тоді той момент саме так…

Склав парашут «косичкою» як нас навчили на передодні, спакував в сумку і на базу. Останнє інтерв’ю, всі переповнені емоціями, радіють, обнімаються. Далі видача посвідчень

Втомлені, але зі свідоцтвами парашутистів

Втомлені, але зі свідоцтвами парашутистів

парашутистів. Ми переодягнулись і поїхали з нашими новими друзями в сутінках машиною додому.

 

Поділіться з друзями

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal

Мій перший стрибок з парашутом: 6 коментарів

  1. Інформація по стрибкам з парашутом на 2014 рік.

    Ціна: 400грн – перший самостійний стрибок (парашут – Д-5, Д-6, Д1-5У)
    Висота: 800 м.

    РЕЄСТРАЦІЯ – на стрибки для першоразників за тел. (067) 454 73 01, (093) 006 90 74

    http://vk.com/freeskylviv
    http://free-sky.com.ua/
    https://www.facebook.com/SkydiveLviv

  2. «Біііб-біііб» – сигнал перервав це секундне захоплення. Далі команда «приготуватись!»

    Чомусь, після цього бі-бі, майже завжди хотілось залишитись в літаку)

  3. Моя молодша сестра минулого літа з парашутом стрибала =) А мені якось зась, ні особливого бажання, ні зайвих грошей на розваги… Та й душа до екстремального в мене не лежить)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *